Пісенька для серця
«Спи, мой мальчик, мой матрос.
В нашем сердце нету роз.
Наше сердце - север-сфинкс.
Ничего, ты просто спи»
Віктор Соснора «Детская песенка»
Моє серце –
сфінкс у дзеркальній кімнаті.
Нечесаний,
в страшних ковтунах він лежить
на персидському килимі
і говорить:
***
Зрідка приходить сирена –
нелегалка з Бердянська.
Приносить продукти,
курить на кухні,
прибирає.
Я не бачу її,
але відчуваю запах моря і сигаретного диму,
часом знаходжу луску,
що розносить кімнатою протяг.
***
Зір вже зовсім не той
і ноги не ходять,
пролежні,
але я навчився мандрувати світом,
не виходячи звідси.
Якщо я знайду хочу одну відмінність
зі своїм відображником,
він показує всілякі картинки
з вікон інших дзеркал.
***
Діти не приходять до мене,
бояться зустрітися тут один з одним.
Вони в мене двійнята, але зовсім не схожі:
один лев, а інший людина.
***
Сьогодні я просив відображника
показати мені сирену –
вже не молода,
з зачіскою-каре
і трохи відрослим
чорним корінням волосся
на перегідролених пасмах.
Вона гризла ніготь
і дивилась науково-освітню передачу
про ламантинів.
***
Ні, не побачити мені моєї дружини.
Ще у добу пізнього Середньовіччя
вона не повернулась з дачі.
Збиралась буденно і звично,
як збиралась до цього
сотні разів.
Вийшла раніше,
сказала, що електрички погано ходять.
І не приїхала більше.
Торгує варенням з малини,
йоштою,
Тлор-Зіраном,
патисонами.
Переказує гроші сирені.
***
Я сьогодні підслухав розмову сирени
по мобільному телефону.
Виявляється,
в неї, як і у мене, –
двоє синів.
Один алкоголік,
інший сидить у в’язниці за рекет.
Вона приїхала сюди за туристичною візою
щоб заробляти йому на адвоката.
Цікаво,
може хтось із них ламантин?
***
Я хотів би поговорити з сиреною.
Хоча б про Бердянськ,
хоча б про її синів,
про марку сигарет,
які вона курить…
Мені теж є що сказати –
я бачив багато чого незвичного в дзеркалі…
Але якось незручно…
Вона заклопотана,
втомлена жінка.
Мабуть ще підпрацьовує десь.
Може вона доглядає якусь мантикору,
стару, неходячу і онкохвору…
Чи на півставки миє сортири
в палаці культури ім. Сари Джесіки Паркер…
А я діставатиму цими
дурними питаннями…
***
- Відображнику,
покажи мені сина
моєї сирени.
Мружуся,
нахиляюся ближче -
світло погане,
лампочка світить тьмяно.
Ось повнуватий мужчина
з набряклим лицем.
Дві лискучі залисини.
Ліпить з глевкого хлібу
фігурки голих жінок
***
Як сказати дружині,
що мені потрібен масаж?
Від лежання вже атрофуються задні кінцівки…
Хай знайде доброго фахівця,
щоб працював на виїздах
і недорого брав.
Мабуть варто-таки
покликати мою економку.
Але ж як її звуть?
От халепа!
Раптом згадую,
що я дещиця серця,
а сирена –
довга артерія,
яка веде глибоко в темне тіло,
мов телефонний дріт
в стіну
і нижче,
і далі кудись.
В невідоме місце, де хтось розводить
стрімкі магістралі усіх голосів.
