litbook

Поэзия


Стихотворения0

Пісенька для серця 

 

«Спи, мой мальчик, мой матрос.

В нашем сердце нету роз.

Наше сердце - север-сфинкс.

Ничего, ты просто спи»

 

Віктор Соснора «Детская песенка»

 

Моє серце –

сфінкс у дзеркальній кімнаті.

Нечесаний,

в страшних ковтунах він лежить

на персидському килимі

і говорить:

 

***

Зрідка приходить сирена –

нелегалка з Бердянська.

Приносить продукти,

курить на кухні,

прибирає.

Я не бачу її,

але відчуваю запах моря і сигаретного диму,

часом знаходжу луску,

що розносить кімнатою протяг.

 

***

Зір вже зовсім не той

і ноги не ходять,

пролежні,

але я навчився мандрувати світом,

не виходячи звідси.

Якщо я знайду хочу одну відмінність

зі своїм відображником,

він показує всілякі картинки

з вікон інших дзеркал.

 

***

Діти не приходять до мене,

бояться зустрітися тут один з одним.

Вони в мене двійнята, але зовсім не схожі:

один лев, а інший людина.

 

***

Сьогодні я просив відображника

показати мені сирену –

вже не молода,

з зачіскою-каре

і трохи відрослим

чорним корінням волосся

на перегідролених пасмах.

Вона гризла ніготь

і дивилась науково-освітню передачу

про ламантинів.

 

***

Ні, не побачити мені моєї дружини.

Ще у добу пізнього Середньовіччя

вона не повернулась з дачі.

Збиралась буденно і звично,

як збиралась до цього

сотні разів.

Вийшла раніше,

сказала, що електрички погано ходять.

І не приїхала більше.

Торгує варенням з малини,

йоштою,

Тлор-Зіраном,

патисонами.

Переказує гроші сирені.

 

***

Я сьогодні підслухав розмову сирени

по мобільному телефону.

Виявляється,

в неї, як і у мене, –

двоє синів.

Один алкоголік,

інший сидить у в’язниці за рекет.

Вона приїхала сюди за туристичною візою

щоб заробляти йому на адвоката.

Цікаво,

може хтось із них ламантин?

 

***

Я хотів би поговорити з сиреною.

Хоча б про Бердянськ,

хоча б про її синів,

про марку сигарет,

які вона курить…

Мені теж є що сказати –

я бачив багато чого незвичного в дзеркалі…

Але якось незручно…

Вона заклопотана,

втомлена жінка.

Мабуть ще підпрацьовує десь.

Може вона доглядає якусь мантикору,

стару, неходячу і онкохвору…

Чи на півставки миє сортири

в палаці культури ім. Сари Джесіки Паркер…

А я діставатиму цими

дурними питаннями…

 

***

- Відображнику,

покажи мені сина

моєї сирени.

 

Мружуся,

нахиляюся ближче -

світло погане,

лампочка світить тьмяно.

Ось повнуватий мужчина

з набряклим лицем.

Дві лискучі залисини.

Ліпить з глевкого хлібу

фігурки голих жінок

 

***

Як сказати дружині,

що мені потрібен масаж?

Від лежання вже атрофуються задні кінцівки…

Хай знайде доброго фахівця,

щоб працював на виїздах

і недорого брав.

Мабуть варто-таки

покликати мою економку.

Але ж як її звуть?

От халепа!

 

Раптом згадую,

що я дещиця серця,

а сирена –

довга артерія,

яка веде глибоко в темне тіло,

мов телефонний дріт

в стіну

і нижче,

і далі кудись.

В невідоме місце, де хтось розводить

стрімкі магістралі усіх голосів.

Рейтинг:

0
Отдав голос за данное произведение, Вы оказываете влияние на его общий рейтинг, а также на рейтинг автора и журнала опубликовавшего этот текст.
Только зарегистрированные пользователи могут голосовать
Зарегистрируйтесь или войдите
для того чтобы оставлять комментарии
Лучшее в разделе:
Регистрация для авторов
В сообществе уже 1132 автора
Войти
Регистрация
О проекте
Правила
Все авторские права на произведения
сохранены за авторами и издателями.
По вопросам: support@litbook.ru
Разработка: goldapp.ru